Машевська О. П. Дисциплінарна відповідальність судді за неповідомлення про втручання у здійснення правосуддя // Міжнародний науковий журнал "Інтернаука". Серія: "Юридичні науки". - 2018. - 9. https://doi.org/10.25313/2520-2308-2018-9-4422
Адміністративне право і адміністративний процес, інформаційне право
УДК 342.922
Машевська Оксана Петрівна
аспірант кафедри адміністративного та фінансового права
Національного університету біоресурсів і природокористування України;
суддя
Господарський суд Житомирської області
Машевская Оксана Петровна
аспирант кафедры административного и финансового права
Национального университета биоресурсов и природопользования Украины;
судья
Хозяйственный суд Житомирской области
Mashevska Oksana
Postgraduate Student of the Department of Administrative and Financial Law
National University of Life and Environmental Sciences of Ukraine;
Judge
Commercial Court
Науковий керівник:
Курило Володимир Іванович
доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України
Національний університет біоресурсів та природокористування України
Научный руководитель:
Курило Владимир Иванович
доктор юридических наук, профессор, заслуженный юрист Украины
Национальный университет биоресурсов и природопользования Украины
Scientific director:
Kyrulo Volodymyr
Doctor of Juridical Sciences, Professor, Honoured Lawyer of Ukraine
National University of Life and Environmental Sciences of Ukraine
ДИСЦИПЛІНАРНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СУДДІ ЗА НЕПОВІДОМЛЕННЯ ПРО ВТРУЧАННЯ У ЗДІЙСНЕННЯ ПРАВОСУДДЯ
ДИСЦИПЛИНАРНАЯ ОТВЕТСТВЕННОСТЬ СУДЬИ ЗА НЕУВЕДОМЛЕНИЕ О ВМЕШАТЕЛЬСТВЕ В ОСУЩЕСТВЛЕНИЕ ПРАВОСУДИЯ
JUDGE'S DISCIPLINARY AMENABILITY FOR DISCLAIMING ABOUT INTERFERENCE IN EXECUTION OF JUSTICE
Анотація. Ця стаття становить інтерес для діючих суддів України та органів, що здійснюють відносно них дисциплінарне провадження. В основному увагу автора зосереджено на одному дисциплінарному проступку: неповідомлення суддею Вищої ради правосуддя та Генерального прокурора про випадок втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя, у тому числі про звернення до нього учасників судового процесу чи інших осіб, включаючи осіб, уповноважених на виконання функцій держави, з приводу конкретних справ, що перебувають у провадженні судді, якщо таке звернення здійснено в інший, ніж передбачено процесуальним законодавством спосіб, упродовж п’яти днів після того, як йому стало відомо про такий випадок.
Наразі серед суддів немає визначеності щодо того, що є втручанням у їхню діяльність зі здійснення правосуддя. Експерти, які досліджують нормативні засади забезпечення незалежності суддів в Україні доводять, що попри вдосконалення конституційного і законодавчого регулювання, корупція, включаючи телефонне право, політичну залежність, в судах є доволі латентним явищем внаслідок багаторічного існування кругової поруки. Судді, які вчинили корупційні дії, є вразливими до впливів з боку державних органів, оскільки в обмін на безкарність вони поступаються своєю незалежністю. Саме тому, не у всіх випадках судді повідомляють про випадки тиску, в інших випадках - очевидні випадки втручання («дружнє прохання») не вважають такими.
З врахуванням викладеного, наразі актуальним є питання визначення складових дисциплінарного проступку, про який йдеться у пункті 6 частини 1 статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII, а саме визначення юридичного змісту протиправної бездіяльності судді щодо неповідомлення про втручання у здійснення правосуддя ( або про вплив в будь- який спосіб щодо прийняття рішення у конкретній справі ) та чи не є така бездіяльність одним із проявів латентної корупції.
Ключові слова: втручання у здійснення правосуддя, вплив на суддю, неправосудне судове рішення, дисциплінарний проступок судді, корупційні ризики, латентна корупція.
Аннотация. Эта статья представляет интерес для действующих судей Украины и органов, осуществляющих в отношении них дисциплинарное производство. В основном внимание автора сосредоточено на одном дисциплинарном проступке: несообщение судьей Высшего совета правосудия и Генерального прокурора о случае вмешательства в деятельность судьи по осуществлению правосудия, в том числе об обращении к нему участников судебного процесса или других лиц, включая лиц, уполномоченных на выполнение функций государства по поводу конкретных дел, находящихся в производстве судьи, если такое обращение осуществлено в другой, чем предусмотрено процессуальным законодательством способ, в течение пяти дней после того, как ему стало известно о таком случае.
Сейчас среди судей нет определенности относительно того, что является вмешательством в их деятельность по осуществлению правосудия. Эксперты, исследующие нормативные основы обеспечения независимости судей в Украине доказывают, что несмотря на совершенствование конституционного и законодательного регулирования, коррупция, включая телефонное право, политическую зависимость, в судах есть довольно латентным явлением в результате многолетнего существования круговой поруки. Судьи, совершивших коррупционные действия, уязвимы к воздействиям со стороны государственных органов, так как в обмен на безнаказанность они уступают своей независимостью. Именно поэтому, не во всех случаях судьи сообщают о случаях давления, в других случаях - очевидные случаи вмешательства («дружественное просьбы») не считают таковыми.
С учетом изложенного, пока актуальным является вопрос определения составляющих дисциплинарного проступка, о котором говорится в пункте 6 части 1 статьи 106 Закона Украины «О судоустройстве и статусе судей» № 1402-VIII, а именно определение юридического содержания противоправной бездеятельности судьи о несообщении о вмешательстве в осуществление правосудия (или о влиянии в любой способ для принятия решения по конкретному делу) и не является ли такая бездеятельность одним из проявлений латентной коррупции.
Ключевые слова: вмешательство в осуществление правосудия, влияние на судью, неправосудное судебное решение, дисциплинарный проступок судьи, коррупционные риски, латентная коррупция.
Summary. This article is of interest to judges of Ukraine and organs, which execute disciplinary proceedings concerning them. Mainly, author’s attention is concentrated on such offense: judge of the High Council of Justice and the General Prosecutor gave any notice in writing about interference in execution of justice, including appeal to judge by litigants or other individuals, including individuals, who were authorized to execute state functions on specific cases, if an appeal was made in other way than it was provided by the procedural law, during five days after he had been informed about such case.
At the present, judges have any distinctness about interference in the execution of justice. Experts, who investigate normative principles to secure independence for judges of Ukraine, prove that despite the improvement of constitutional and legislative regulation, corruption, including telephone law and political dependence, is latent occurrence in the courts as result of long-term freemasonry. Judges who committed corruption acts are vulnerable to influence of official bodies, because they waive their independence for impunity. That's why judges don't advise about enforcement in each case, in other cases – they don't consider obvious cases of interference like “friendly request”.
Given the foregoing, the question of defining the components of disciplinary offense is currently relevant according to paragraph 6 part 1 article 106 of the Law of Ukraine “About Judicial System and Status of Judges” № 1402-VIII, namely determination of legal content of illegal judge's inaction for disclaiming about interference in execution of justice (or any other influence for making decision on specific case).
Key words: interference in execution of justice, influence on the judge, illegal court decision, judge's disciplinary offense, corruption risks, latent corruption.
Постановка проблеми: Предметом багатьох наукових досліджень сучасної наукової доктрини є дисциплінарна відповідальність судді, яка визнається спеціальною через особливий статус її суб’єкта. Досліджуючи цей правовий інститут науковці здійснюють аналіз статусу органів, які здійснюють дисциплінарне провадження щодо суддів, окреслюють проблемні питання підстав дисциплінарної відповідальності, надають оцінку видам дисциплінарних проступків та дисциплінарних заходів, які застосовуються до суддів, пропонують шляхи для подальшого реформування суддівської дисципліни та забезпечення дійсної незалежності судової влади в Україні, з врахуванням міжнародних стандартів.
Іншим напрямком наукових досліджень системи правосуддя є корупція у різних її проявах, яка є основною загрозою для незалежності суддів. На сьогодні сучасна наукова доктрина поділяє корупційні ризики у судовій системі на дві стадії: ті, що діють на момент прийняття судді на посаду та ті, що діють безпосередньо у процесі перебування судді на займаній посаді. Водночас у науковому середовищі сформувалася усталена позиція про те, що передумовами (умовами ), які сприяють (провокують) носіїв судової влади до вчинення корупційних дій є, зокрема, недоліки та юридичні колізії законодавчих норм [1].
За останнє десятиріччя інститут дисциплінарної відповідальності суддів в Україні зазнав кардинальних змін, спочатку з набранням чинності Законом України № 2453-VI від 07.07.2010 № «Про судоустрій і статус суддів», та, в подальшому, з набранням чинності Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» та новим Законом № 1402-VIII від 02.06.2016 «Про судоустрій і статус суддів», унаслідок чого змінився опис дисциплінарних проступків та розширилась шкала дисциплінарних санкцій, що може бути застосована до судді. Наразі налічується більше двадцяти дисциплінарних проступків судді.
Посилення юридичної відповідальності суддів України після Революції Гідності зумовлене, за доводами представників чинної української влади, повною відсутністю довіри суспільства до їх чесності та професійної компетентності. Одним із аргументів таких доводів наводиться політичний вплив на призначення суддів у попередній період. Визнаються актуальними також висновки Конституційного Суду України у рішенні від 1 грудня 2004 року у справі N 1-1/2004 (справа про незалежність суддів як складову їхнього статусу) про використання політичного впливу на суддів у конкретних справах, як правило, таких, що викликають суспільний інтерес.
Інші аргументи посилення юридичної відповідальності суддів пов’язані, здебільшого, з можливістю використання наданих їм прав та владних повноважень у сфері правосуддя для власного збагачення та, як наслідок, введення до рівня конституційної підстави звільнення судді з посади – порушення обов’язку підтвердити законність джерела походження майна.
Згідно чинного Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII суддю зобов’язано повідомляти Вищу раду правосуддя та Генерального прокурора про всі втручання в його діяльність щодо здійснення правосуддя та передбачено дисциплінарну відповідальність судді за невиконання цього обов’язку протягом п’яти днів після того, як йому стало відомо про випадок втручання в його діяльність.
Тобто гарантуючи судді під час здійснення правосуддя незалежність від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання, реалізацію зазначеної гарантії держава покладає, насамперед, на самих суддів.
У Щорічній доповіді за 2017 рік «Про стан забезпечення незалежності суддів в Україні» Вища рада правосуддя наголошує, що визначення дисциплінарних проступків судді розроблялися в процесі тривалої роботи вітчизняних фахівців у цій сфері із проведенням великої кількості консультацій з міжнародними експертами [2]. Лише аналіз практичної дії нових засад дисциплінарної відповідальності суддів дасть можливість зробити висновок щодо доцільності/недоцільності здійснення подальшої нормотворчої роботи щодо вдосконалення цього правового інституту.
Визнаючи у Щорічній доповіді ту обставину, що судді не зможуть приймати незалежні рішення поки не буде дійсної суддівської незалежності та про недостатню результативність виконання функції з перевірки повідомлень суддів про втручання в їхню діяльність щодо здійснення правосуддя та вжиття передбачених законом заходів для відновлення незалежності суддів та притягнення до відповідальності винних осіб, Вища рада правосуддя виходить з переконання, що на сьогодні судді мають у своєму розпорядженні належні інструменти захисту власної безсторонності.
Водночас експерти, які досліджують нормативні засади забезпечення незалежності суддів в Україні доводять, що попри вдосконалення конституційного і законодавчого регулювання системи правосуддя, наразі серед суддів немає визначеності щодо того, що є втручанням у їхню діяльність зі здійснення правосуддя, а що не є таким. До того ж, як констатують експерти, не в усіх випадках судді повідомляють про факти втручання, коли це потрібно, тим самим, підтверджуючи їх політичну залежність чи іншу «співпрацю» у вирішенні судових справ. Така суддівська «бездіяльність», поза сумнівом, перешкоджає відновленню довіри до судової системи.
Наразі в Україні відсутні доктринальні дослідження оновленого інституту дисциплінарної відповідальності суддів в цілому, хоча є чимала кількість наукових робіт саме з цього питання. Орієнтуючись на досягнення наукової доктрини в галузі дисциплінарного права є потреба проаналізувати складові лише одного дисциплінарного проступку судді та виявити супутні правові проблеми щодо реалізації дисциплінарної відповідальності за його вчинення, у числі яких автор виокремлює корупційну складову.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Аналіз правового регулювання інституту дисциплінарної відповідальності суддів в свій час проводили Н.Л. Вапнярчук [3], Л.Є. Виноградова [4], О.В. Гончаренко [5], О.С. Захарова [6], С.В. Подкопаєв [7], А.О. Селіванов [8] та інші. Водночас до проблеми корупції у судовій системі у своїх працях звертались такі зарубіжні науковці, як М.В. Абрамова [9], Т.Р. Аллан [10], Л. В. Гевелинг [11], Т.Я. Хабриєва [12], О.А. Папкова [13], В.А Уткин [14]. Представниками вітчизняної наукової думки, які займалися розробленням цього питання є П.П. Андрушко[15], В.С. Бігун [16], В.Д. Бринцев [17], В.М. Гаращук [18], С.Є. Дідик [19], М.І. Камлик [20], В.І. Курило [21], Л.М. Лобойко [22], М.І. Мельник [23], Л.М. Москвич [24],А.С. Петрова [25], В.І. Федорович [26] та інші.
Формулювання цілей статті. Метою статті є дослідити об’єктивну сторону дисциплінарного проступку, передбаченого у п. 6 ч. 1 статті 106 цього Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII, а саме протиправну бездіяльність судді щодо неповідомлення про випадок втручання (впливу) у здійснення правосуддя у конкретній справі.
Виклад основного матеріалу. Вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється. Це одна з найважливіших конституційних гарантій суддівської незалежності [27]. Як розтлумачив Конституційний Суд України положення частини другої статті 126 Конституції України "вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється" треба розуміти як забезпечення незалежності суддів у зв'язку із здійсненням ними правосуддя, а також як заборону щодо суддів будь-яких дій незалежно від форми їх прояву з боку державних органів, установ та організацій, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, фізичних та юридичних осіб з метою перешкодити виконанню суддями професійних обов'язків або схилити їх до винесення неправосудного рішення тощо [28].
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» ( надалі за текстом –Закон) у частині 3 статті 6 також забороняє втручання у здійснення правосуддя, впливати на суддів у будь-який спосіб, зокрема, збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб про суддю з метою впливу на його безсторонність у конкретній справі [29].
Водночас частина 4 статті 48 Закону зобов’язує суддю звернутися з повідомленням про втручання в його діяльність як судді щодо здійснення правосуддя у конкретній справі до Вищої ради правосуддя та до Генерального прокурора.
В аспекті досліджуваного питання зміст наданого конституційним органом тлумачення чинної ч.2 ст.126 Конституції України у сукупності із змістом частини 3 статті 6 та частини 4 ст. 48 Закону дають підстави дійти висновку, що повідомлення судді про будь-які дії з боку будь-яких осіб, вчинені у будь-якій формі та спосіб, що не передбачені процесуальним законом, для нього особисто є своєрідним запобіжником від можливих звинувачень щодо постановлення неправосудного рішення у конкретній справі [28; 29].
І, навпаки, неповідомленням про будь-які випадки втручання у процес здійснення правосуддя у конкретній справі упродовж п’яти днів після того, як судді стало відомо про такий випадок, останній ризикує бути притягнутим до дисциплінарної відповідальності на підставі п. 6 ч. 1 статті 106 цього Закону (надалі за текстом - неповідомлення про випадок втручання у здійснення правосуддя).
Окрім того, орієнтуючись на висновки Конституційного Суду України про те, що вплив на суддю у будь-який спосіб, здійснюється, як правило, з метою схилити його до винесення неправосудного рішення у конкретній справі, виникає цілком обґрунтоване припущення про те, чи не буде розцінений вчинений дисциплінарний проступок за вище наведеною підставою в якості спростовування встановленої у частині 4 статті 126 Конституції України та частині 1 статті 49 Закону гарантії неприпустимості притягнення судді до відповідальності за ухвалене ним судове рішення у конкретній справі [28].
За змістом п.3 ч.6 статті 126 Конституції України та ч. 9 статті 109 Закону відповідальність судді за ухвалене ним судове рішення настає лише за вчинення істотного дисциплінарного проступку, який є підставою для звільнення судді з посади. Дисциплінарний проступок, передбачений у п. 6 ч. 1 статті 106 Закону прямо не визначений у ч. 9 статті 109 цього Закону, як істотний, що, водночас, не перешкоджає кваліфікувати його таким за пунктом 7 цієї частини статті 109 Закону (суддя допустив інше грубе порушення закону, що підриває суспільну довіру до суду, а саме: не повідомив про випадок втручання у здійснення правосуддя у конкретній справі).
Попри те, що наразі законодавча ініціатива щодо розширення переліку істотних дисциплінарних проступків судді новими (йдеться про винесення суддею рішення з порушенням статті 18 Конвенції) розцінюється такою, що суперечить законодавчо визначеному підходу до вирішення питання притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, вважати процес реформування цього інституту завершеним, передчасно, про що йтиметься далі [30; 32; 33].
Варто нагадати, що у справі «Олександр Волков проти України» Європейський суд з прав людини на прикладі такого дисциплінарного правопорушення, як «порушення присяги» також припустив, що відсутність керівних принципів та практики, які б визначали послідовне та обмежувальне тлумачення цього поняття може призвести до непередбачуваності наслідків застосування відповідних положень національного законодавства, коли будь-яка провина судді, яка мала місце у будь-який момент протягом його професійної кар'єри, за бажанням може бути розтлумачена дисциплінарним органом як достатня фактична підстава для обвинувачення у вчиненні такого дисциплінарного правопорушення [34].
У цій справі Суд встановив, що заявник, який мав спеціальний статус, був покараний за невиконання своїх професійних обов’язків - тобто за порушення, яке чітко підпадає під дію дисциплінарного права. Покарання, накладене на заявника, було класичним дисциплінарним стягненням за неналежне виконання професійних обов’язків (п.5 ч.5 ст. 126 Конституції України), але в рамках національного законодавства поряд з цим існувало ще й кримінальне покарання за постановлення суддею завідомо неправосудного рішення (йдеться про статтю 375 Кримінального кодексу України). Та оскільки звільнення заявника з посади судді формально не перешкоджало йому займатися юридичною практикою в будь-якій іншій якості, Європейський суд констатував, що справа про звільнення заявника не стосувалась встановлення обґрунтованості кримінального обвинувачення у розумінні статті 6 Конвенції [34].
Як бачимо, розглядаючи справу щодо порушення суддею присяги, що утворює дисциплінарний проступок судді, Суд одночасно також звертає увагу на існування в рамках національного законодавства кримінально караного діяння за постановлення суддею завідомо неправосудного рішення, опосередковано вказуючи на те, що поняття «порушення присяги» може бути застосоване і поза межами дисциплінарної відповідальності.
У зв’язку з цим, доцільно звернути увагу, що Верховний Суд України у своїх рішеннях послідовно підтверджував, що поняття «неправосудне судове рішення» за статтею 375 КК у поєднанні з вказівкою на «завідомість» його постановлення підкреслює цілеспрямований характер злочинних дій судді, його свідоме прагнення та бажання всупереч матеріальному чи процесуальному закону і (або) фактичним обставинам, встановленим у справі, постановити судове рішення, яке за своєю суттю не може бути і не є актом правосуддя [36].
Таким чином, висновок про те, що постановленням неправосудного судового рішення суддя порушує присягу, є очевидним.
Відомо, що у 2017 році Конституційний суд України відмовився надати офіційне тлумачення словосполучення "як неправосудного", що міститься у частині четвертій статті 62 Конституції України за конституційним поданням Верховного Суду України, вказавши, що офіційне тлумачення і застосування правових норм є різними видами юридичної діяльності; правозастосовна діяльність полягає в індивідуалізації правових норм щодо конкретних суб'єктів і конкретних випадків, тобто в установленні фактичних обставин справи і підборі правових норм, які відповідають цим обставинам; пошук та аналіз таких норм з метою їх застосування до конкретного випадку є складовою правозастосування [37; 3].
Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду наразі погодився із мотивами судів нижчих інстанцій про те, що на законодавчому рівні поняття «неправосудне судове рішення» не визначено, не прийнято рішення й Конституційним Судом України за зверненням Пленуму Верховного Суду України щодо офіційного тлумачення вказаного поняття. Окрім того, припинення дисциплінарного провадження щодо судді через відсутність фактів, які б свідчили про грубу недбалість чи навмисне порушення ним закону під час прийняття судового рішення, а відтак, про вчинення істотного дисциплінарного проступку, дають підстави існуванню об’єктивним сумнівам щодо визнання винесеної суддею постанови неправосудною [38].
Наведений приклад судової практики доводить, що прийняте суддею внаслідок умислу чи грубої недбалості судове рішення в розумінні дисциплінарного права не є правосудним.
В теорії права дисциплінарний проступок судді розглядається як винне, протиправне порушення службових обов’язків, що виражається в обмеженні або порушенні законних прав та інтересів осіб, які беруть участь у судочинстві, або перешкоджанні доступу до правосуддя, порушенні суддівських обмежень, і так само загальновизнаних моральних вимог [39]. На думку Л.Є. Виноградової, дисциплінарний проступок судді утворює порушення закону при розгляді судових справ, недотримання службової дисципліни, а також вчинення будь яких неетичних діянь, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності [40].
В аспекті дисциплінарної відповідальності суддів, як слушно зауважує О.Д. Новак, необхідним є визначення складу дисциплінарного проступку [41]. На важливість точного визначення проступку, що може бути поставлений у вину судді як підстава дисциплінарної відповідальності, вказується й у висновку експертів Ради Європи [42].
Загальним об'єктом проступку судді виступає суддівська дисципліна — становище, за якого особа, що здійснює правосуддя, неухильно додержується порядку і правил, встановлених законами, а також загальноприйнятих норм моралі й етики. Об'єктивна сторона дисциплінарних проступків характеризується діянням (дією або бездіяльністю) і лише в окремих випадках (матеріальний склад) суспільно-шкідливими наслідками та причинним зв'язком діяння і наслідків. Суб'єктивна сторона дисциплінарного проступку судді характеризується виною у формі умислу або необережності.
Здійснюючи тлумачення поняття «істотний дисциплінарний проступок» судді (пункт 1 частини 9 статті 109 Закону) Вища рада правосуддя у правозастосовній діяльності звертається до рішення Конституційного Суду України від 11 березня 2011 року № 2рп/2011, у якому наголошено, що дотримання суддею присяги - його конституційно визначений обов'язок; присяга судді має правову природу одностороннього, індивідуального, публічно-правового, конституційного зобов'язання судді; дотримання суддею своїх обов'язків є необхідною умовою довіри до суду та правосуддя з боку суспільства [43; 44]. А тому дії, які раніше охоплювалися порушенням суддею присяги, робить висновок дисциплінарний орган, чинним законодавством охоплюються ознаками складу істотного дисциплінарного проступку, вчинення якого є підставою для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності із застосуванням дисциплінарного стягнення у виді подання про звільнення з посади відповідно до пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України, що є виправданим та відповідає принципу пропорційності.
Порушенням суддею присяги в розумінні пункту 7 частини дев'ятої статті 109 Закону, що відповідає поняттю істотного дисциплінарного проступку, вважає дисциплінарний орган, є постановлення суддею невмотивованого судового рішення ( такого, яке не демонструє сторонам, що вони були почуті), і як доповнює його доводи Велика Палата Верховного Суду, з посиланням на практику Європейського Суду, такі дії судді порушують важливий аспект права на справедливий суд, а тому є такими, що порочать звання судді і викликають сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності [45; 46].
Грубим порушенням норм процесуального закону, що підриває суспільну довіру до суду (п. 7 частини 9 статті 109 Закону), є дії судді щодо зміни судового рішення під виглядом виправлення описки, що вказує на вчинення істотного дисциплінарного проступку та є підставою для застосування дисциплінарного стягнення у формі подання на звільнення з посади. І в такому висновку дисциплінарний та судовий органи одностайні [47].
Склад істотного дисциплінарного проступку, в розумінні пункту 7 частини дев'ятої статті 109 Закону, утворює постановлення суддею судового рішення з порушенням виключної підсудності, а тому звільнення судді з посади є пропорційним характеру вчиненого суддею проступку [48].
Це лише окремі приклади притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності за постановлені ними судові рішення, які порочать звання судді, підривають авторитет правосуддя і суспільну довіру до суду, не мають характеру простої суддівської помилки, а тому є неправосудними.
Повертаючись до висновку Конституційного Суду України щодо мети впливу на суддю під час здійснення правосуддя - схилити його до винесення неправосудного рішення у конкретній справі, потребує встановлення об’єктивна сторона дисциплінарного проступку судді, про який йдеться у п. 6 ч. 1 статті 106 Закону, зокрема, протиправна бездіяльність судді з повідомлення про факт втручання у здійснення правосуддя [49].
Насамперед заслуговують на увагу доводи Панової Н.С. про те, що особу може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності винятково у зв’язку з вчиненням дисциплінарного проступку та в чітко визначеному законом порядку [50]. В свою чергу, як дослідила науковець, судді є суб’єктами спеціальної дисциплінарної відповідальності, що випливає із характеру виконуваних ними функцій у сфері правосуддя, тому на відміну від загальної дисциплінарної відповідальності, зміст вчинених ними дисциплінарних проступків є більш широким, а санкції за їх вчинення більш суворі [50, c. 344]. Саме тому, точність та передбачуваність підстав для дисциплінарної відповідальності є бажаними для цілей юридичної визначеності та особливо для гарантування незалежності суддів [34].
Як вдало підкреслив Васьковський Є.В. закон – це «особливого роду вираз думки», а думка завжди потребує розуміння, розкриття смислу. У дисциплінарному праві, положення якого застосовуються до групи осіб зі спеціальним статусом, в цьому дослідженні, суддів, вимоги до «якості закону» мають неабияке значення [51; 52].
Конституційний Суд України у рішенні від 9 лютого 1999 року наголосив, що відповідальність можлива лише за наявності в законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність особи передбачена, і яка може реалізовуватись у формі примусу зі сторони уповноваженого державою органу [53].
Як можна дійти висновку із змісту рішення «Олександр Волков проти України» в контексті предмету здійснюваного дослідження навіть опис дисциплінарного правопорушення у законодавчому акті, який ґрунтується на переліку конкретних видів поведінки, але має загальне та необмежене кількісно застосування, не забезпечує гарантії належного вирішення питання передбачуваності закону, в тому числі, його тлумачення дисциплінарним органом [34].
Саме тому міжнародні стандарти вимагають, аби «порушення, які можуть призвести до застосування дисциплінарних санкцій, а також відповідні дисциплінарні процедури були визначені в як найточнішому формулюванні на рівні закону або базових правових положень», а «санкції, які може застосувати дисциплінарний орган у випадку доведеного порушення належної поведінки, - визначалися якомога точніше в законі про статус суддів та застосовувалися за принципом пропорційності» [54].
Так, розглядаючи у 2017 році справу «Куликов та інші проти України», Суд відхилив доводи суддів, звільнених з посади за «порушення присяги» у 2008-2012 роках, щодо необхідності вжиття заходів загального характеру для реформування системи дисциплінарної відповідальності суддів в Україні, вказавши, що вже надав відповідні вказівки у справі «Олександр Волков» (2013 рік) та що станом на сьогодні в Україні впроваджується повномасштабна судова реформа, яка включає внесення змін до Конституції України та законів України, а також інституційні зміни, якісний зміст та ефективність яких оцінювати ще передчасно.
Попри це, як слушно вказує Суд, у контексті дисциплінарного права при оцінці чіткості законодавчих актів має існувати розумний підхід, оскільки загальне формулювання actus reus таких правопорушень є питанням об’єктивної необхідності [34]. У протилежному випадку законодавчий акт не буде всебічно охоплювати питання та вимагатиме постійного перегляду та внесення змін, щоб відповідати новим обставинам, що виникають у практиці. Водночас повинні бути визначені та вивчені інші фактори, що впливають на якість правового регулювання та адекватність юридичного захисту від свавілля.
Таким фактором, нагадує Суд, є наявність конкретної і послідовної практики тлумачення відповідного положення закону, здійснюване судовими органами [34].
На думку Вищої ради правосуддя узагальнення власної дисциплінарної практики за окремими складами дисциплінарних проступків дасть можливість напрацювати певні стандарти застосування положень щодо дисциплінарної відповідальності судді. Окрім того, аналіз практичної дії нових засад дисциплінарної відповідальності суддів дасть можливість зробити висновок щодо доцільності/недоцільності здійснення подальшої нормотворчої роботи у цьому напрямку [2].
В контексті здійснюваного дослідження варто відзначити, що на сьогодні відсутня практика правозастосування п. 6 ч. 1 статті 106 Закону дисциплінарним органом. Так, за результатами вивчення розміщеної на веб-сторінці Вищої ради правосуддя Інформації про притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності за 2017-2018 роки, випадки вчинення суддями такого дисциплінарного проступку як «неповідомлення про випадок втручання у здійснення правосуддя» не встановлені [31]. Яким буде судове тлумачення цього дисциплінарного проступку наразі невідомо.
Оскільки об’єктивну сторону досліджуваного дисциплінарного проступку становить «протиправна бездіяльність» судді, зміст цього поняття розкрито у правовій позиції Верховного Суду України, з якою погоджується Велика Палата Верховного Суду про те, що бездіяльність суб'єкта владних повноважень проявляється у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій, які на підставі закону, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені [56; 57].
Водночас, для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту несвоєчасного виконання обов'язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст бездіяльності, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів особи [57].
Отже, насамперед, як справедливо наголошують автори дослідження, необхідно зрозуміти, що є «втручанням у здійснення правосуддя» або «впливом на суддю у будь-який спосіб», і про що судді слід повідомляти Вищу раду правосуддя та Генерального прокурора, інакше – протиправна бездіяльність – дисциплінарна відповідальність – дисциплінарне стягнення [58].
Використовуючи понятійний апарат ч. 1 ст. 376 Кримінального кодексу України про те, що «втручання у здійснення правосуддя» визначається як «втручання у будь-якій формі в діяльність судді з метою перешкодити виконанню ним службових обов'язків або добитися винесення неправосудного рішення», автори дослідження вважають, що не кожен акт перешкоджання судді є злочином. Іноді це може бути адміністративне правопорушення (прояв неповаги до суду), зловживання процесуальними правами (подача безпідставних заяв), або ж просто реалізація особою права на свободу слова, яка не подобається судді (публікації негативного характеру про суддю в ЗМІ) [58].
На думку Л. Семошицького за перші 20 років незалежності нашої країни серед загроз неупередженості судді називались, як правило, лише три: адміністративний вплив, кар’єрні перешкоди й телефонне право [59].
У 2007 році Пленум Верховного Суду України висловився категорично: незалежність суддів при розгляді конкретних судових справ має забезпечуватись і в самому суді [60]. У зв’язку з цим неприпустимими є: непроцесуальний вплив на суддю з боку інших суддів, у тому числі тих, що обіймають адміністративні посади в судах.
Під час судової реформи 2010 року, як робить висновок автор, перша загроза знешкоджена шляхом позбавлення голів судів майже всіх повноважень, які могли використовуватись як важіль впливу на колег, а також запровадження автоматичного розподілу справ [35].
