ВЛИЯНИЕ ОРГАНИЗАЦИОННОГО СТРУКТУРИРОВАНИЯ ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСТВА НА ЗАНЯТОСТЬ НАСЕЛЕНИЯ В УКРАИНЕ

Дерун А. М. Вплив організаційного структурування підприємництва на зайнятість населення в Україні // Міжнародний науковий журнал "Інтернаука". Серія: "Економічні науки" - 2017. - №4.

Проблеми національної економіки 

УДК: 334.722.8:330.837

Дерун Андрій Михайлович

аспірант  Інституту підготовки кадрів

Державної служби зайнятості України

Дерун Андрей Михайлович

аспирант Института подготовки кадров

Государственной службы занятости Украины 

Derun A.M.

Postgraduate Student, Personnel Training Institute of

State of Employment Service of Ukraine

ВПЛИВ ОРГАНІЗАЦІЙНОГО СТРУКТУРУВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦТВА НА ЗАЙНЯТІСТЬ НАСЕЛЕННЯ В УКРАЇНІ

ВЛИЯНИЕ ОРГАНИЗАЦИОННОГО СТРУКТУРИРОВАНИЯ ПРЕДПРИНИМАТЕЛЬСТВА НА ЗАНЯТОСТЬ НАСЕЛЕНИЯ В УКРАИНЕ

INFLUENCE OF THE ORGANIZATIONAL STRUCTURING OF ENTREPRENEURSHIP ON THE EMPLOYMENT OF POPULATION IN UKRAINE

Анотація. У статті досліджено основні тенденції організаційного структурування бізнесу та їх вплив на зайнятість населення в Україні. Показано, що підприємницьке середовище господарську діяльність здійснює переважно в малих організаційних формах, що не сприяє  створенню інновацій. Обґрунтовано пріоритетні напрями формування політики зайнятості населення, що має бути тісно пов’язана із процесами організаційного структурування підприємництва, завданнями інноваційно-індустріального розвитку галузей та базується на ідеї перерозподілу працівників із низькопродуктивних галузей в більш продуктивні. Запропоновано методичні підходи щодо створення високопродуктивних робочих місць на основі зміни пропорцій між малими, середніми та великими підприємствами з метою впровадження сучасних технологій, модернізації виробництва, активізації інноваційної діяльності, підвищення рівня зайнятості населення в офіційному секторі національної економіки.     

Ключові слова: ринок праці, організаційні форми, великі, середні, малі підприємства, інноваційний розвиток, інноваційна зайнятість, державна політика зайнятості.

Аннотация. В статье исследованы основные тенденции организационного структурирования бизнеса и их влияние на занятость населения в Украине. Показано, что предпринимательская среда осуществляет хозяйственную деятельность преимущественно в малых организационных формах, что не способствует созданию инноваций. Обоснованы приоритетные направления формирования политики занятости населения, которая должна быть тесно связана с процессами организационного структурирования предпринимательства, задачами инновационно-индустриального развития отраслей и базируется на идее перераспределения работников с низкопродуктивных отраслей в более продуктивные. Предложены методические подходы к созданию высокопродуктивных рабочих мест на основе изменения пропорций между малыми, средними и крупными предприятиями с целью внедрения современных технологий, модернизации производства, активизации инновационной деятельности, повышения уровня занятости населения в официальном секторе национальной экономики.

Ключевые слова: рынок труда, организационные формы, большие, средние, малые предприятия, инновационное развитие, инновационная занятость, государственная политика занятости.

Annotation. The main tendencies of organizational structuring of business and their influence on employment of the population in Ukraine are analyzed here. It’s shown that entrepreneurial environment undertakers economic activity mainly in small organizational forms, which doesn’t promote creation of innovations. The priority directions of employment policy formation of the population are justified. It’s shown that it should be closely connected with the processes of organizational structuring of entrepreneurship and tasks of the innovational and industrial development of industries. It’s based on the idea of ​​redistribution of workers from low-productive industries to more productive ones. Methodical approaches to creation of highly productive jobs are proposed. It must be based on changes in proportions between small, medium and large enterprises. The main aim will be the introduction of modern technologies, modernization of production, activation of innovation activity, increase of employment level in the official sector of the national economy.

Keywords: labour-market, organizational forms, large enterprises, medium enterprises, small enterprises, innovation’s development, innovative employment, public policy of employment.

Постановка проблеми. Інноваційно-інвестиційну модель в Україні необхідно розбудовувати на базі  створення інституційних, економічних та організаційних умов для сталого розвитку галузей економіки, які визначають рівень конкурентоспроможності держави та її технологічно-індустріальні перспективи. Проте в Україні отримали розвиток низькотехнологічні сировинні та малонаукоємні галузі. Підприємницьке середовище свою господарську діяльність здійснює переважно в малих організаційних формах. У свою чергу подрібнення бізнесу та обмежені у зв’язку з цим інноваційні перспективи малих форм господарської діяльності автоматично позначаються на ринку праці та зайнятості населення. Тому дослідження проблематики формування політики зайнятості в Україні, яка залежить від тенденцій організаційного структурування підприємництва та інноваційних перспектив галузей національної економіки, є актуальною.

Аналіз досліджень та публікацій. Теоретичні питання організаційного структурування підприємництва досліджено в працях  зарубіжних вчених: І.Ансоффа, Т.Веблена, П.Друкера, Дж.Коммонса. Л.Конторовича, Д.Корнаи, К.Менара, Ю.Львова, Дж.Хікса, А.Шаститко. Важливий вклад в удосконалення системи управління організаційними структурами підприємництва внесли вітчизняні вчені: О.Амоша, М.Білопольський, І.Булєєв, А.Гальчинський, В.Геєць, М.Чумаченко, А.Чухно та інші. Проблемам відтворення трудового потенціалу та регулювання ринку праці приділено багато уваги в роботах М.Армстронга, Д.Гелбрейта, Р.Еренбурга, Дж.Кейнса, К.Макконнелла, А.Оукена,  П.Самуельсона, а також в працях українських вчених: І.Вернадського,  С.Подолинського, М.Туган-Барановського, А. Базилюк, Д.Богині, І.Бондар, О.Герасименко, О. Грішнової, А.Колота, Е.Лібанової, В.Мандибури, О.Новикової, А.Пересади  та інших вчених.  

Метою статті є обґрунтування пріоритетних напрямів формування політики зайнятості в Україні, що тісно пов’язана із процесами  організаційного структурування підприємництва, завданнями інноваційного та індустріального розвитку галузей національної економіки.   

Основні результати дослідження. З метою реалізації в Україні стратегії структурної перебудови національної економіки необхідно визначити пріоритетні галузі, що доцільно розвивати та надавати їм державну підтримку, а також сформувати конкурентний ринок праці, який спроможний гарантувати зайнятість в інноваційних галузях національної економіки. Це дуже важливо з огляду на стан інноваційної діяльності в Україні. Якщо у 1995 році частка підприємств, що реально впровадили інновації, становила 22,9%, то за результатами 2015 року – знизилася до  15% (табл. 1). Наказом Міністерства економіки України від 02.03.2007 № 60 «Про затвердження Методики розрахунку рівня економічної безпеки України» в частині показників та їх порогових значень, що характеризують стан науково-технологічної безпеки, було визначено, що частка підприємств, які впроваджують інновації має бути збільшена до 50% [6]. Варто звернути увагу, що серед країн Європейського Союзу мінімальні показники інноваційної активності мають Португалія – 26% та Греція – 29%. Найвищі результати по випуску інноваційної продукції досягли такі європейські країни, як Нідерланди (62%), Австрія (67%), Німеччина (69%), Данія (71%), Ірландія та Фінляндія (більше 70%) [11].

Свідченням незадовільного рівня інноваційної активності в Україні є низька частка переробної промисловості в структурі доданої вартості, зокрема, в 2010-2015 рр. вона становила лише 12-14% (в 2007 році - 22,5%) (табл. 1). Частка продукції машинобудування в структурі промислового виробництва в  2015 році знизилася до 6,5%, в той час як за критерієм виробничої безпеки має бути не менше 20% [6]. Варто підкреслити, що розвиток європейських країн став можливим на базі масштабних структурних змін одночасно із активізацією науково-технічного прогресу, ефективної інноваційної діяльності підприємств електроніки та машинобудування, що створило підстави для появи великої кількості високопродуктивних робочих місць.

Таблиця 1

Тенденції індустріального розвитку економіки України

Показники	2007р	2009р	2011р	2012р.	2013р.	2014р.	2015р.
Частка промислових підприємств, які впроваджували інновації, %	11,5	10,7	12,8	13,6	12,9	12,1	15,2
Частка інноваційної продукції в обсязі реалізованої продукції, %	6,7	4,8	3,8	3,3	3,3	2,5	1,4
Частка переробної промисловості:
- в структурі валової доданої вартості, %	22,5	17,8	13,6	14,1	12,7	13,1	14,2
- в промисловому виробництві, %	73,9	69,4	66,3	67,7	66,8	68,4	64,6
Частка продукції машинобудування в промисловому виробництві, %	13,7	10,6	11,6	11,2	9,7	7,9	6,5

Джерело: систематизовано та розраховано за даними [2; 8].

За даними «The Conference Board Total Economy Database», Україна відстає за показником продуктивності праці (ВВП на одного зайнятого) від старих країн-членів ЄС у 3-6 разів, нових східноєвропейських країн-членів ЄС (крім Румунії та Болгарії) – у 2,0-3,7 рази, а також країн СНД: Азербайджану – у 1,2 рази, Казахстану – у 1,6 разу, Білорусі – у 2 рази [10, с. 4]. Підприємства України практично всіх галузей застосовують застаріле обладнання та технології. Українська економіка характеризується надто високим рівнем енергоємності ВВП. Цей показник є одним із найгірших серед країн світу (у 3,8 рази вищим, ніж у країнах ЄС–27; у 3,2 рази – ніж у Польщі [13, с. 10]. Як наслідок тенденцій деіндустріалізації, Україна посідає низькі місця за індексом глобальної конкурентоспроможності (за результатами 2015 року 79 місце із 144 країн) [15]. Як визначено в Рекомендаціях парламентських слухань «Стратегія інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки в умовах глобалізаційних викликів», для якісного прориву в Україні необхідно збільшити питому вагу підприємств, що впроваджують інновації до 35-45%, частку технологічно високих виробництв – до 35-40%, частку наукоємної продукції – до 25-30% [11].

Перспективи активізації інноваційної діяльності напряму залежать від тенденцій зайнятості населення. За даними офіційної статистики кількість економічно активного населення України віком 15–70 років у 2015 році становила 18,1 млн. осіб, з них 17,4 млн. осіб (96%) були у працездатному віці (табл. 2). Громадян віком 15-70 років 16,4 млн. осіб, або 91%, були зайняті економічною діяльністю, а 1,7 млн. осіб –  безробітні. Рівень безробіття населення (за методологією МОП) у цілому по Україні у 2015 році становив 9,1% економічно активного населення.  Цей показник є дещо вищим серед населення сільської місцевості (9,4%), ніж  мешканців міських поселень (9%).

Таблиця 2

Тенденції зайнятості населення України 

Показники	2010 р.	2012 р.	2013 р.	2014 р.	2015 р.
Економічно активне населення, тис. осіб	20894,1	20851,2	20824,6	19920,9	18097,9
Рівень економічної активності населення, %	63,6	64,5	64,9	62,4	62,4
Населення, зайняте економічною діяльністю, тис. осіб	19180,2	19261,4	19314,2	18073,3	16443,2
Рівень зайнятості населення, %	58,4	59,6	60,2	56,6	56,7
Безробітне населення, тис. осіб	1713,9	1589,9	1510,4	1847,6	1654,7
Рівень безробіття за методологією МОП, %	8,8	8,1	7,7	9,3	9,1
Навантаження зареєстрованих безробітних та 10 вільних робочих місць (вакантних посад), осіб	88	108	110	145	189
Економічно неактивне населення, тис. осіб	11945,0	1456,9	11270,1	12023,0	10925,5
Рівень економічної неактивності, %	36,4	35,5	35,1	37,6	37,6

Джерело: систематизовано за даними [3; 9].

Слід підкреслити, що рівень економічної активності населення віком 15–70 років у 2015 році становив 62,4%, а рівень зайнятості – 56,7% (у населення працездатного віку – 64,7%). Найвищий рівень зайнятості спостерігався серед осіб віком 35–49 років, а найнижчий – у молоді віком 15–24 років та осіб віком 60–70 років.

Кількість економічно неактивного населення віком 15-70 років у 2015 році була на рівні 10,9 млн., або більше третини всього населення цього віку. Кожна друга особа – це пенсіонер, кожна четверта – учень (студент), кожна п'ята виконувала домашні (сімейні) обов’язки.

Кількість вільних робочих місць, заявлених роботодавцями, на кінець 2015 року дорівнювалв 25,9 тис., що на чверть менше, ніж було на кінець 2014 року. Навантаження зареєстрованих безробітних на 10 вільних робочих місць (вакантних посад) у цілому по країні збільшилося зі 145 осіб на кінець 2014 року до 189 осіб на кінець 2015 року. Варто підкреслити, що найбільшим залишається попит роботодавців на кваліфікованих робітників з інструментом (20% від загальної кількості заявлених вакансій), а найменшим – на кваліфікованих робітників сільського та лісового господарств, риборозведення та рибальства (1,3%) і технічних службовців (4,5%).

Тенденції організаційного структурування підприємництва, які обирають переважно малі форми господарської діяльності, позначається на  структурі зайнятого населення за професійними групами, де найбільшу частку на кінець 2015 року складали  особи, які працювали у найпростіших професіях (18,4%), працівники сфери торгівлі та послуг (16,4%). 

Слід звернути увагу, що найбільше зайнятих працівників сконцентровано в оптовій та роздрібній торгівлі, ремонті автотранспортних засобів і мотоциклів – 3510,7 тис. осіб (це п'ята частина всіх, хто займається економічною діяльністю), у той час, як у промисловості працювало 2573,9 тис. осіб, будівництві – 642,1 тис. осіб, сільському господарстві – 2870,6 тис. осіб (табл. 3).  Галузева структура зайнятості є підтвердженям того, що можливості розвитку національної економіки на індустріальній основі є дуже обмеженими.     

Таблиця 3

Зайнятість населення України за видами економічної діяльності y 2012-2015 рр.

Показники	2012 р.	2013 р.	2014 р.	2015 р.
Усього зайнято, тис. осіб	19261,4	19314,2	18073,3	16443,2
Сільське, лісове та рибне господарство	3308,5	3389,0	3091,4	2870,6
Промисловість	3236,7	3170,0	2898,2	2573,9
Будівництво	836,4	841,1	746,4	642,1
Оптова та роздрібна торгівля; ремонт автотранспортних засобів і мотоциклів	4160,2	4269,5	3965,7	3510,7
Транспорт, складське господарство, поштова та кур'єрська діяльність	1150,9	1163,6	1113,4	998,0
Тимчасове розміщування й організація харчування	326,7	328,9	309,1	277,3
Фінансова та страхова діяльність	315,8	306,2	286,8	243,6
Операції з нерухомим майном	322,2	314,3	286,1	268,3
Професійна, наукова та технічна діяльність	504,1	493,6	456,0	422,9
Діяльність у сфері адміністративного та допоміжного обслуговування	343,9	343,3	334,3	298,6
Державне управління й оборона; обов'язкове соціальне страхування	1003,6	962,3	959,5	974,5
Освіта	1633,2	1611,2	1587,7	1496,5
Охорона здоров'я та надання соціальної допомоги	1181,4	1171,8	1150,5	1040,7
Мистецтво, спорт, розваги та відпочинок	225,6	226,5	221,2	207,9
Інші види економічної діяльності	414,3	423,0	382,2	344,7

Джерело: систематизовано за даними [3; 9].     

Організація та ведення бізнесу в малих формах позначається також на поширенні неформальної зайнятості серед населення. У 2015 році кількість неформально зайнятого населення становила 4,3 млн., або 26,2% від усього зайнятого населення, більшість з яких працюють в торгівлі,  сільськогосподарській галузі, будівництві (табл. 4). Слід звернути увагу, що до 1990 року зайнятістю у неформальному секторі було охоплено лише 2-6% населення України. Основними причинами поширення неформальної зайнятості населення є: дефіцит гідної та високооплачуваної праці в офіційному секторі; недосконалість законодавчої бази, яка регулює ринок праці та зайнятості; слабкий соціальний захист працівників; бажання бути більш самостійним і мати вільний час; трудова міграція населення;  дистанційна робота, різні форми гнучкої зайнятості. 

Таблиця 4

Тенденції зайнятості  в неформальному секторі економіки України

Показники	2010 р.	2011 р.	2012 р.	2013 р.	2014 р.	2015 р.
Населення, зайняте економічною діяльністю, тис. осіб	19180,2	19231,1	19261,4	19314,2	18073,3	16443,2
Населення, зайняте у неформальному секторі економіки, тис. осіб	4372,9	4387,3	4349,7	4519,7	4540,9	4303,3
Рівень зайнятих у неформальному секторі економіки до загальної кількості зайнятих, %	22,8	22,8	22,6	23,4	25,1	26,2

Джерело: систематизовано за даними [3; 9].     

Тенденції ринку праці та зайнятості населення безпосередньо залежать від організаційного структурування бізнесу за розмірами підприємств та динаміки утворення організаційно-правових форм господарської діяльності. В Україні найбільш поширеною організаційно-правовою формою є товариства з обмеженою відповідальністю, які є формою об'єднання так званого малого капіталу. Як свідчать дані таблиці 5, їх кількість за 1996-2015  рр. збільшилася в 3,3 рази з 147,7 тис. до 488,2 тис. одиниць. Кількість форм об'єднання великого капіталу, а саме  акціонерних товариств, за 1996-2015  рр. зменшилася з 30,9 тис. до 15,6 тис. одиниць. 

Таблиця 5

Динаміка кількості суб’єктів господарювання України за організаційно-правовими формами, одиниць

	1996 р.	2000 р.	2004 р	2007 р.	2010 р.	2013 р.	2014 р.	2015 р.
Товариство з обмеженою відповідальністю	147738	221905	302942	381205	374752	448537	453931	488205
Акціонерні товариства	30922	34942	34571	31993	21157	17344	15893	15571
Асоціація	1902	2516	2679	2953	2172	2290	2203	2260
Корпорація	332	609	798	849	637	604	565	560
Консорціум	51	57	77	84	62	66	64	66
Концерн	353	380	397	400	238	210	193	195

Джерело: систематизовано за даними Державної служби статистики України

Як свідчать дані таблиці 5, форми об'єднання, які здатні створити високопродуктивні інноваційні робочі місця (асоціації, консорціуми, концерни, корпорації) в Україні представлені в незначній кількості. Так, на кінець  2015 року асоціацій налічувалося 2,3 тисячі, консорціумів – 66, концернів – 195, корпорацій – 560 одиниць. Таким чином, в Україні не спостерігається індустріальне структурування бізнесу, яке б було налаштоване на об'єднання виробництв і капіталів, а навпаки, мають місце тенденції до утворення малих виробничих форм, що призводить до розпорошення фінансових ресурсів і малопродуктивної зайнятості населення на невеликих за розмірами підприємствах. В Україні на кінець 2015 року налічувалось лише 423 великих підприємства (або 0,02 % загальної кількості суб’єктів господарювання, включаючи фізичних осіб-підприємців). Решта суб’єктів – це малий та середній бізнес (15,51 тис. суб’єктів середнього підприємництва; 1,958 млн. суб’єктів малого підприємництва (з них 327,8 тис. малих підприємств та 1,63 млн. фізичних осіб-підприємців) (табл. 6).

Таблиця 6

Кількість підприємств та фізичних осіб-підприємців за їх розмірами (одиниць)

Роки	Суб’єкти великого підприємництва			Суб’єкти середнього підприємництва
	усього	у тому числі		усього	у тому числі
		підприємства	фізичні особи-підприємці		підприємства	фізичні особи-підприємці
2010	586	586		21338	20983	355
2011	659	659		21059	20753	306
2012	698	698		20550	20189	361
2013	659	659		19210	18859	351
2014	497	497		16618	15906	712
2015	423	423		15510	15203	307

Роки	Суб’єкти малого підприємництва			З них суб’єкти мікропідприємництва
	усього	у тому числі		усього	у тому числі
		підприємства	фізичні особи-підприємці		підприємства	фізичні особи-підприємці
2010	2162004	357241	1804763	2093688	300445	1793243
2011	1679902	354283	1325619	1608819	295815	1313004
2012	1578879	344048	1234831	1510776	286461	1224315
2013	1702201	373809	1328392	1637180	318477	1318703
2014	1915046	324598	1590448	1859887	278922	1580965
2015	1958385	327814	1630571	1910830	284241	1626589

Джерело: систематизовано на основі [1].

Тобто найбільше за кількістю в Україні налічується фізичних-осіб підприємців. До такої одноосібної організаційної форми діяльності приваблює те, що фізична особа-підприємець, яка працює на спрощеній системі оподаткування, має значно менше податкове навантаження, ніж працівники підприємств, що використовують загальну систему оподаткування.

За висновками Міністерства економічного розвитку і торгівлі України саме низьке податкове навантаження спонукає багато підприємців, особливо тих, які належать до суб’єктів малого та середнього бізнесу, до реєстрації своїх працівників як фізичних осіб-підприємців, що  працюють на спрощеній системі оподаткування для отримання так званої «економії» на  податках і внесках до соціальних фондів. Результатом таких дій є незначні фіскальні надходження до бюджету та несправедлива конкуренція серед підприємств, які офіційно реєструють своїх працівників. Часто підприємці навмисно розділяються на менші підприємства, щоб використовувати спрощену систему оподаткування для уникнення від соціальних, податкових та облікових зобов’язань [12].     

В Україні з 2010 року кількість великих підприємств зменшилася з 586 до 423 в 2015 році. З них 400 ведуть діяльність в сфері сільського господарства, промисловості, торгівлі або транспорту. Ще 11 підприємств представляють сектори будівництва, інформації і телекомунікації. В 2015 році кількість великих підприємств і суб’єктів середнього підприємництва скоротилася на 15 % та 7 % відповідно порівняно з 2014 роком (табл. 7). Більше 2000 компаній оголосили про банкрутство та розпочали процес ліквідації в 2014 та 2015 роках (база даних Вищого Господарського Суду України) [12]. В той же час зросла кількість суб’єктів мікропідприємництва: підприємств із 279 тис. до 284 тис. одиниць, фізичних осіб-підприємців – з 1,58 млн осіб до 1,63 млн осіб.