Актуальные проблемы современной науки: тезисы докладов XXХІV Международной научно-практической конференции (Санкт-Петербург – Астана – Киев – Вена, 28 сентября 2018)
Секція: Економічні науки
Рубежанська Вікторія Олегівна
асистент кафедри фінансів, обліку та банківської справи
Луганський національний університет імені Тараса Шевченка
м. Старобільськ, Україна
СЕЛЕКТИВНА СТРАТЕГІЯ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ РИНКУ ПРАЦІ
Соціально-економічний розвиток регіонів України та загальні тенденції в світовій економіці визначають зовнішні чинники і задають сучасні тренди, які формують суспільно-економічний простір ринку праці та впливають на формування стратегії державного регулювання ринку праці. Відповідно, державне регулювання ринку праці не статичне, воно повинне постійно розвиватися, удосконалюватися, а ступінь державного впливу має постійно змінюватися. Виникає необхідність розширення управлінських функцій держави та швидкого «повернення» держави на ринок праці.
Враховуючи зазначене вище, актуальним є використання в процесі державного регулювання стратегії, заснованої на селективному державному впливі на ринок праці.
Теорія стратегічного управління, знайшла своє відображення у фундаментальних працях вчених: Н. Алексєєвої, І.Ансоффа, Г.Атаманчука, В. Бакуменка, М. Борущака, В. Вакуленка, А. Воронкової, В. Гошовської, І. Грицяка, Р. Келлі, Г. Козаченко, В. Козбаненка, В. Мартиненка, М. Мескона, Г. Мінцберга, Г. Осовської, Д. Пірса, М. Портера, Г. Поршнева, О. Савіцької, Н. Савіцької, З. Румянцевої, А. Чендлера та багатьох інших.
Сутність селективної стратегії полягає у вибірковому втручанні держави у функціонування регіонального ринку праці, коли існує неузгодженість в інтересах підзвітних територій. Слід враховувати те, що державне регулювання ринком праці, повинне формуватися виходячи з суспільних цілей і пріоритетів, визначених в загальній «Стратегії сталого розвитку «Україна – 2020»» [1]. Проте, важливим моментом є те, що використання селективної стратегії державного регулювання забезпечує позитивний розвиток великих підприємств (наприклад, підприємства АПК) та малого бізнесу, що, в свою чергу, задає орієнтири просторового розвитку трудового потенціалу, а саме регіонального. Так, приклади успішного використання селективної стратегії при формуванні інноваційної моделі розвитку АПК наведено у роботі Кукси І.М. [2]. Дію селективної стратегії на малих підприємствах відображено у роботі Гнатенко І.А. [3]. В силу різного соціально-економічного потенціалу, ментальності, історичних особливостей і заходів реалізації політики зайнятості напрями державного впливу в окремих регіонах можуть не збігатися.
Відповідно, сутність формування та реалізації селективної стратегії позначається конкретним процесом, який враховує існуюче середовище, в якому функціонує ринок праці окремої території.
Залежно від об'єкту державного впливу доцільною є класифікація видів можливої селективної стратегії на поляризуючу та вимірювальну.
Поляризуюча селективна стратегія - спрямована на стимулювання ринку праці у регіонах, що мають найбільший економічний потенціал «точки зросту» для функціонування ринку праці, з метою максимізації національного доходу (м. Київ, Київська область, Львівська, Миколаївська, Житомирська, Закарпатська, Харківська, Одеська області). Ціллю вирівнювальної селективної стратегії - є демпфірування відмінностей між ринком праці регіонів шляхом вибіркового державного впливу на проблемні регіони. Під проблемними регіонами ми розуміємо такі території, де ринок праці не в змозі самостійно, тобто без державного впливу, вирішити існуючи проблеми (Запорізька, Рівненська, Чернігівська, Сумська, Дніпропетровська, Чернівецька, Вінницька, Черкаська, Хмельницька, Івано-Франківська, Тернопільська, Волинська, Полтавська, Херсонська, Кіровоградська, Луганська, Донецька області). Причому, поляризуюча селективна стратегія передбачає активні методи державного регулювання ринку праці, а вирівнювальна – помірно-активні.
Процес розробки селективної поляризуючої та вимірювальної стратегії вимагає використання обґрунтованого набору інструментарію, який є певним стимулятором для запуску ринку праці окремих регіонів. Під зазначеним інструментарієм ми розуміємо конкретизацію: критеріїв, об’єктів, спрямованості та форм державного впливу; мети державної політики; методів, рівнів та заходів державного регулювання; джерел фінансування.
Спираючись на методичні критерії виборчо-селективного впливу держави на ринок праці, визначення селективної стратегії полягає у сегментарному регулюванні органами державного управління регіонального ринку праці за допомогою макро- та мікро- інструментів: адміністративних та економічних; прямих і непрямих тощо. Це дозволить сконцентрувати засоби впливу на найбільш ефективні напрями ринку праці, а також в обрані регіони з найбільш складним ринковим становищем.
З урахуванням зазначеного, можна узагальнити такі складові селективної стратегії державного регулювання ринку праці (таблиця 1).
Таблиця 1
Складові селективної стратегії державного регулювання ринку праці
|
Типологія |
Вирівнювальна (для регіонів з проблемним ринком праці) |
Поляризуюча (для регіонів «полюсів зросту») |
|
Критерії |
Цілі; вибірковості; адресності; альтернативності; раціональності; синергії; економічної безпеки. |
|
|
Регіони |
Луганська, Донецька, Запорізька, Рівненська, Чернігівська, Сумська, Дніпропетровська, Чернівецька, Вінницька, Черкаська, Хмельницька, Івано-Франківська, Тернопільська, Волинська, Полтавська, Херсонська, Кіровоградська області |
м. Київ; Київська, Львівська, Миколаївська, Житомирська, Закарпатська, Харківська, Одеська області |
|
Об’єкти |
Ринок праці відсталих та депресивних регіонів з нестабільним внутрішнім та зовнішнім оточенням |
Регіони які мають значний соціально-економічний та інший ресурсний потенціал для зростання ринку праці |
|
Мета |
Зниження міжрегіональних відмінностей шляхом стимулювання ринку праці відсталих і депресивних регіонів |
Досягнення максимально ефективного розвитку загальнонаціонального ринку праці за рахунок ефективного використання ринку праці регіонів – полюсів зростання |
|
Спрямованість впливу |
Заходи, які впливають на структуру пропозиції праці і структуру попиту на працю |
Заходи регулювання ринку праці, спрямовані на збільшення ступеня відповідності попиту та пропозиції |
|
Методи державного регулювання |
Активні, пасивні |
Помірно-активні, пасивні |
|
Форма впливу |
Пряма та непряма |
|
|
Ключовий принци |
Принципи соціальної справедливості |
Принципи нодальності (nodal) системи |
|
Заходи державного регулювання економічного та адміністративного характеру
|
Стимулювання мобільності робочої сили Розвиток інституту соціального партнерства Інфорсмент договірних відносин на ринку робочої сили Стимулювання інноваційних видів занятості Підсилення значення та ролі профспілок |
Стимулювання пропульсивних лідируючих галузей економіки Централізоване керування компліментарністю інститутів ринку праці Посилення дерегуляції на ринку праці Забезпечення флексибилізації на ринку праці |
|
Рівень впливу заходів державного регулювання |
Загальнодержавний, регіональний, галузевий, внутрішньофірмовий |
|
|
Джерела фінансування |
Держбюджет, не бюджетні кошти, кошти Фонду зайнятості, кошти комерційних організацій та ін. |
|
Таким чином, стратегічний підхід, заснований на селективній стратегії державного регулювання ринку праці, передбачає розподіл територій України за заздалегідь обраними напрямками впливу держави, який у кінцевому рахунку призведе до ефективності загальнодержавного ринку праці.
Література
