Выпуск №22 (Декабрь) / Научный журнал "Интернаука" (2018 год) / Публикации журналов Издательского дома "Интернаука" / Internauka

Для сучасної етнологічної науки демонологія є однією з найважливіших галузей дослідження. Вивчаючи традиційні народні вірування, ми намагаємося зрозуміти, яким було світорозуміння наших пращурів. Традиції предків, їх обряди, віра накладають свій відбиток на життя людини. Тому й сьогодні живою є віра в демонів, духів та їх надприродні можливості. Християнство і науково-технічний прогрес так і не змогли стерти з пам’яті народу таку важливу сферу духовної культури, як демонологічний світогляд. Безумовно, що традиційний комплекс народних уявлень не залишається незмінним, бо з плином віків кожне покоління вкладає свою частку в даний процес.

Українська демонологія як сукупність переказів про живу і неживу природу та людину розвивалась на базі давньої індоєвропейської міфології і має з нею багато спільних рис. Але, не дивлячись на це, українська демонологія є своєрідним явищем, має низку специфічних персонажів, які не можуть бути зведені повністю до персонажів інших слов'янських демонологій. Етнографи вважають, що вірування народу в злих духів пов'язувались з їх уявленнями про навколишній світ, із необхідністю «обжити» навколишній простір, пояснити різноманітні явища, з якими повсякденно стикалась людина традиційного суспільства [15, с. 53].

Інтерес до народної демонології стійко зберігався з найперших кроків розвитку української фольклористики та етнографії наприкінці XVIII ст. та тривав упродовж всього XIX століття. Тут слід згадати дослідження В.Б. Антоновича [1-2], І. Беньківського [3], П. Єфименка [7], О. Кістяківського [9], І. Франка [18], В. Гнатюка [5], А. Подберезького [22]. Він проявлявся як в сфері збиральницької діяльності та публікації експедиційних матеріалів, так і в перших спробах включення цих даних в міфологічні дослідження і в наукові розвідки про українські старожитності.

У радянський час вивчення міфології та світогляду загалом перебувало на маргінесі наукових досліджень. Подібні теми були в Україні під забороною, або ж розглядались під кутом необхідності ідеологічного викорінення «пережитків», до яких відносили як християнство, так і народні міфологічні уявлення. Серед низки досліджень потрібно виділити праці К. Штепи [21], Д. Зеленіна [8], С. Токарєва [16], Л. Виноградову [4].

З послабленням ідеологічних утисків, а, згодом, в умовах незалежних держав, погляди дослідників почали частіше звертатись до царини народного світогляду. Серед новітніх дослідників слід назвати М. Дмитренка [17], В.Ф. Давидюка [6], О. Поріцьку [14], І. Чеховського [19].

Система вірувань українців не є однорідною, а складається з цілого ряду регіональних варіантів, що є наслідком зародження її в суперечливих умовах. З одного боку - тісні культурні взаємини з сусідніми народами (росіянами, білорусами, молдаванами, болгарами, греками тощо), з іншого - боротьба з численними зазіхальниками на українські землі. Кожна з держав, котрі претендували на українські території, привносили свій культурний чи релігійний фон, що не могло не вплинути на загальний український світогляд в бік певної синкретизації.

Отже, однією з особливостей української демонології є поєднання християнських релігійних уявлень (наприклад, наділення деяких християнських святих демонологічними рисами - св. Іллю, св. Миколая, св. Параскеву П’ятницю тощо) із язичницькими віруваннями, присутність взаємопереплетених елементів анімізму (одухотворені явища природи - грім, блискавка, злива, вихор; також наділення багатьох локусів та явищ людськими властивостями), фетишизму (створення амулетів, захисних талісманів та інших речовинних оберегів тощо) і тотемізму (елементи його залишились в українській обрядовості, наприклад, в обрядах водіння кози, куща, тополі тощо), а також деяка кількість іншоетнічних запозичень.

Загалом українська демонологія являє собою розвинену сферу духовної культури. В основі її лежить ідея одухотворення всього оточуючого світу, сприйняття природи як живого організму, наповненого різноманітними духами. Це проявляється через цілу систему культів: предків (у тому числі заложних покійників), рослин, тварин, води, вогню, родинної оселі і у зовсім невиразних рисах сил природи. Останнє становило сферу міфології, але з її руйнацією та підпорядкуванням християнській релігії культ природи розпався на ряд розрізнених магічних і сакральних дій, багато з яких увібрав демонологічний культ мертвих [20, с. 75].

Ключовим у демонології є поняття «демон» (дух) - надприродна сила, якою, мовляв, наділені найрізноманітніші природні явища, речі, а то й люди [11, с. 52]. Звісно, оточуючий людину світ не має надприродних властивостей - таким його зробила людська фантазія. Причому фантазування відрізняється від поетичних образів або казкових вигадок тим, що люди щиро вірили в існування одухотвореного світу, включаючи в його сферу такі суто життєві начала, як добро і зло. З прийняттям християнства зле начало у фантастичних уявленнях людей абсолютизувалося: Більшість демонічних образів були оголошені нечестю, а обряди та ритуали, пов'язані з ними бісівськими.

Українська демонологія має дуже давній характер і бере свої витоки з часів до Київської Русі. Власне, на руських віруваннях вона і ґрунтується. Але з приходом християнства дуже багато в нашій культурі було змушено. Торкнулося це й демонології. Цікаво те, що прихід християнства у демонологію мав двоякий характер з одного боку її розвиток всіляко пригнічувався,а з іншого з'явились нові персонажі,такі як чорт,наприклад. Відзначилось християнство і в поясненні деяких явищ. Наприклад,існує цікава легенда проте,що після скинення Богом чорта та злих духів з неба кожен з них летів до землі 40 діб і де опинився тоді, коли Бог сказав «Амінь», там і залишився: у воді - водяник, у болоті - болотяник, у лісі - лісовик та ін. Мотиви легенди виразно свідчать про її християнсько-апокрифічне походження. Кажучи про співвідношення цих двох протилежностей(мається на увазі християнство і язичницька демонологія) не можна не згадати також про те,що і понині ми святкуємо деякі язичницькі свята (Івана Купала) і використовуємо елементи язичництва у своїх святах (застилання підлоги травою на трійцю). Загалом слід зазначити,що однією з характерних рис саме української демонології є те, що вона вся так чи інакше пов'язана з природними силами [10, с. 76].

Українська демонологія - це майже, що й слов’янська демонологія, якщо не враховувати деяких істот, яких згадують лише в Україні і лише в певних областях. Навряд чи в російській або ж в білоруській міфологіях ви знайдете таких шановних панів, як Вій, Чугайстер, Песиголовець, Повітруля, Шубін та інші.

Український пандемоніум структурно розпадається на декілька видів: демони родинного вогнища (домовики); демони природи (водяники, болотяники, лісовики, русалки); людські химери (упирі, вовкулаки, чаклуни, відьми, чорти); примари (злидні, блуд, мара, туга, трясця, завійна та ін.).Хоча існують і інші більш детальніші класифікації, наприклад за Л.Н. Виноградовою:

Духи-господарі дому та дворових будівель (домовики, домова змія)
Духи-господарі природних локусів (лісовик, водяник, польовик тощо)
Духи хвороб, епідемій, смерті (лихоманка, чума, гикавка, смерть)
Духи-перевертні (вовкулаки)
Двоєдушники (упирі, відьми, відьмаки)
Духи, що персоніфікують біду, лиха (недоля, злидні, лихо)
Дух-збагачувач (персонаж, який служить «обізнаній» людині, збагачуючи його або допомагаючи в господарстві за умовами особливої домовленості)
Персонажі-пугала, якими люди лякають дітей (бабай, бука)
Персонажі-персоніфікації часу (нічниці, П’ятниця, святочні духи)
Дух-коханець, змій, що літає до жінок (перелесник)
Персонажі, які шкодять породіллям та новонародженим
Духи-охранителі скарбів [4, с. 64].

Узагальнюючи підсумки проведеного дослідження, слід підкреслити значення демонологічних вірувань як одного з найважливіших елементів архаїчного світогляду людей традиційного суспільства. Вивчення цієї сфери культури має справу, по-перше, з невербальними формами: образами міфологічної свідомості (ментальними стереотипами), а також з формами ритуальної і буденної поведінки людей, що відображають ці світоглядні категорії свідомості; і по-друге, з численними вербалізувати жанрами (текстами повір’їв, забобонних розповідей, замовними формулами, заборонами і мотивуваннями, мовними кліше і т.п.), включеними в демонологічну систему. Саме тому залучення для аналізу різножанрового матеріалу може служити надійним підгрунтям при вивченні різних аспектів демонології.

Література

Антонович В.Б. Колдовство: Документы – процессы – изследования В.Б. Антоновича / Антонович В.Б. – СПб.: Типографія Киршбаума, 1877. – 140 с.
Антонович В. Моя сповідь: Вибрані історичні та публіцистичні твори / Упор. О. Тодійчук, В. Ульяновський. – К., 1995. – 816 с.
Беньковскій И. Рассказ о вовкулаках / И. Беньковскій // Киевская Старина. – 1894. – № 12. – С. 495-497.
Виноградова Л.Н. Народная демонология и мифо-ритуальная традиция славян / Виноградова Л.Н. – М.: Индрик, 2000. – 431 с.
Гнатюк В. Нарис української міфології / Гнатюк В. – Львів: Інститут народознавства НАНУ, 2000. – 263 с.
Давидюк В.Ф. Українська міфологічна легенда / Давидюк В.Ф. – Львів: Світ, 1992. – 176 с.
Ефименко П. Суд над ведьмами / П. Ефименко // Киевская Старина. – 1883. – № 11. – С. 375-ї00.
Зеленин Д.К. Восточнославянская этнография / Зеленин Д.К. – М.: Наука, 1991. – 511 с.
Кистяковский А.Ф. К истории верования о продаже души черту / А.Ф. Кистяковский // Киевская Старина. – 1882. – № 7. – С. 180-186.
Маркевич Н. Обычаи, поверья, кухня и напитки малороссиян. – Кіевъ, въ типографіи И. и А. Давиденко. 1860 г. – 171 с.
Мелетинский Е.М. Мифологический словарь. – М.: Советская энциклопедия, 1990. — 672 с.
Нечуй-Левицький І. Світогляд українського народу: Ескіз української міфології. – Львів, 1876. – 80 с.
Попович М. В. Мировоззрение древних славян. – K., 1985. – 166 с.
Поріцька О.А. Українська народна демонологія у загальнослов’янському контексті (XIX – поч. XX ст.) / Поріцька О.А. – К.: Ін-т мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського, 2004. – 180 с.
Русские суеверия: Энциклопедический словарь /Власова М.Н. (сост.). - СПб.: Азбука-классика, 2001. – 736 с.
Токарев С.А. Религиозные верования восточнославянских народов XIX – нач. XX вв. / Токарев С.А. – М. – Л.: Издательство Академии Наук СССР, 1957. – 163 с.
Українські міфи, демонологія, легенди: [упорядкув. та прим. М.К. Дмитренко]. – К.: «Музична Україна», 1992. – 144 с.
Чеховський І.Г. Демонологічні вірування і народний календар українців Карпатського регіону / Чеховський І.Г. – Чернівці: Зелена Буковина, 2001. – 303 с.
Франко І. Людові вірування на Підгір’ю / І. Франко // Етнографічний збірник. – 1898. – Т. V. – С. 160- 218.
Шапарова Н.С. Краткая энциклопедия славянской мифологии. – М.: ООО «Издательство АСТ», 2001. – 624 с.
Штепа К. Про характер переслідування відьом в старій Україні / К. Штепа // Первісне громадянство та його пережитки на Україні. – 1928. – Вип. 2–3. – С. 64-80.
Podbereski A. Materiały do demonologii ludu ukraińskiego. Z opowiadań ludowyh w powiecie Czehryńskim / Podbereski A. – Kraków: Drukarnia universytetu Jagiellońskiego, 1880 – 82 s.