РЕЗЮМЕ. У статті розглянуто поняття ритуалу да його дії у праархаїчну добу як початків творення обрядової структури. Разом з тим, у дослідницькому матеріалі увагу зосереджено на становленні окремого об’єднання, що витворюється завдяки дієвісній можливості обряду у християнську добу. У цю пору складається окремий творчий рух, де постають як культуротворчі смисли чинники єднання християнської спільноти у середовищі християнізованих народів. Ця спільнота ведеться творчим та смисловим скеруванням Книги – Євангелії. У цьому духовно-творчому об’єднанні немає розподілу на окремо та особливо посвячених та простаків – «профанів», що спостерігався у прадавні доби. Тут панує знаннєва екзотеріа – всезагальна доступність, а відтак – міцна єдність співтворчого руху, імпульси якого походять з всеосягальної сили Слова – Благодаті. У матеріалі ідеться про українській творчий досвід становлення спільноти-обряду як духовного комунікативного утвору, наснаженого особливими смислами.

Ключові слова: обряд-спільнота, смисло-культурний текст, творчість.