Бражник В. О., Сидоренко Д. А. До питання обмеження прав і свобод людини в умовах дії спеціального правового режиму // Міжнародний науковий журнал "Інтернаука". — 2018. — №9.
Юридичні науки
УДК 343.13
Бражник Володимир Олександрович
студент
Інституту прокуратури та кримінальної юстиції
Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого
Бражник Владимир Александрович
студент
Института прокуратуры и уголовной юстиции
Национального юридического университета имени Ярослава Мудрого
Brazhnik Vladimir
Student of the
Institute of Public Prosecutor and Criminal Justice of the
Yaroslav Mydriy National Law University
Сидоренко Дмитро Андрійович
студент
Інституту прокуратури та кримінальної юстиції
Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого
Сидоренко Дмитрий Андреевич
студент
Института прокуратуры и уголовной юстиции
Национального юридического университета имени Ярослава Мудрого
Sydorenko Dmitriy
Student of the
Institute of Public Prosecutor and Criminal Justice of the
Yaroslav Mydriy National Law University
Науковий керівник:
Кушніренко Олександр Георгійович
кандидат юридичних наук,
доцент кафедри конституційного права України
Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого
Научный руководитель:
Кушниренко Александр Георгиевич
кандидат юридических наук,
доцент кафедры конституционного права Украины
Национальный юридический университет имени Ярослава Мудрого
Research manager:
Kushnirenko Alexander
Candidate of Legal Sciences,
Docent of Department of Conctitutional Law of Ukraine
Yaroslav Mudryi National Law University
ДО ПИТАННЯ ОБМЕЖЕННЯ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ В УМОВАХ ДІЇ СПЕЦІАЛЬНОГО ПРАВОВОГО РЕЖИМУ
К ВОПРОСУ ОГРАНИЧЕНИЯ ПРАВ И СВОБОД ЧЕЛОВЕКА В УСЛОВИЯХ ДЕЙСТВИЯ СПЕЦИАЛЬНОГО ПРАВОВОГО РЕЖИМА
TO THE QUESTION OF THE LIMITATION OF HUMAN RIGHTS AND FREEDOMS IN THE CONDITIONS OF THE ACTION OF THE SPECIAL LEGAL REGIME
Анотація. У статті досліджено поняття «спеціальний правовий режим», розглянуто питання обмеження прав людини в умовах спеціального правового режиму. З’ясовано, що обмеження прав і свобод у період спеціального правового режиму, як правило,не поширюються на основні права громадян; мають обмежений за обсягом і часом дії, застосовуються тільки на підставі відповідних нормативно-правових актів. Досліджено, що спеціальний правовий режим означає можливість законного обмеження прав і свобод громадян та тимчасовий відступ від положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Конституції України.
Ключові слова: спеціальний правовий режим, обмеження прав людини, права і свободи людини, воєнний стан, надзвичайний стан, абсолютні права людини.
Аннотация. В статье исследовано понятие «специальный правовой режим», рассмотрены вопросы ограничения прав человека в условиях специального правового режима. Выяснено, что ограничение прав и свобод в период специального правового режима, как правило, не распространяются на основные права граждан; имеют ограниченный по объему и времени действия, применяются только на основании соответствующих нормативно-правовых актов. Доказано, что специальный правовой режим означает возможность законного ограничения прав и свобод граждан и временное отступление от положений Конвенции о защите прав человека и основных свобод и Конституции Украины.
Ключевые слова: специальный правовой режим, ограничение прав человека, права и свободы человека, военное положение, чрезвычайное положение, абсолютные права человека.
Summary. The article investigates the concept of "special legal regime", deals with the issue of restricting human rights under the special legal regime. It was clarified that restrictions of rights and freedoms during the special legal regime, as a rule, do not apply to the basic rights of citizens; are limited in scope and time of action, are applied only on the basis of the relevant regulatory acts. It was investigated that the special legal regime means the possibility of legitimate restriction of the rights and freedoms of citizens and a temporary departure from the provisions of the Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms and the Constitution of Ukraine.
Key words: special legal regime, restriction of human rights, human rights and freedoms, military status, state of emergency, absolute human rights.
Постановка проблеми. Стаття 3 Конституції України передбачає, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Завдання забезпечення прав і свобод громадян набуває особливого значення в період дії спеціальних правових режимів, тобто при виникненні різних ситуацій надзвичайного характеру, коли нормальне функціонування суспільства і держави внаслідок тих чи інших причин стає неможливим [1].
Tому, зважаючи, що в Україні відбулася окупація території Автономної Республіки Крим та місто Севастополь, тимчасово окуповані східні регіони України, особливого значення набувають проблеми правового забезпечення життєдіяльності громадян в умовах дії зазначених негативних чинників.
Огляд останніх досліджень і публікацій. Проблема обмеження прав і свобод людини в умовах дії спеціального правового режиму є однією з гострих та дискусійних не лише у доктрині національного права та міжнародного права, а й у практиці застосування таких обмежень при виникненні спеціального правового режиму. Tак, питанням забезпечення прав людини під час дії окремих правових режимів у юридичній літературі присвячена певна увага науковців. Окремі аспекти зазначеної проблеми розглядали: Васечко Л. О., Глушков В. О., Гончар О. В., Гуляєва О. Є., Максименко С. В., Осинська О. В., Опанасюк Н. А., Пунда О. О., Шимчук А. О. та інші. Однак аспекту меж обмеження прав людини в умовах дії спеціального правового режиму приділялася незначна увага.
Формулювання завдання дослідження. Oсновним завданням цієї статті є дослідити поняття «спеціальний правовий режим», розглянути питання обмеження прав людини в умовах спеціального правового режиму. З’ясувати особливості обмеження прав і свобод у період спеціального правового режиму. Дослідити можливість тимчасового відступу від положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Конституції України в період спеціального правового режиму.
Виклад основного матеріалу. У юридичній літературі під поняттям «правовий режим» традиційно розуміють певний порядок правового регулювання, який забезпечується через особливе поєднання залучених для його здійснення способів, методів та типів правового
регулювання [9, с. 25-29].
Pозрізняють загальний та спеціальний правовий режими. Зокрема, Л. К. Крупа, зазначає , що спеціальний правовий режим – це особливий порядок правового регулювання певних суспільних відносин, який установлюється стосовно конкретного кола об'єктів або сфери їх діяльності та який відрізняється від загального режиму, пільговою або обмежувальною спрямованістю регулювання, що обумовлена публічним інтересом, який виявляється в усіх елементах його механізму, зокрема через гарантії, пільги, форми державної підтримки, обмеження, заборони й додаткові підстави юридичної відповідальності [10, с. 12].
Hа наш погляд, в даному аспекті поняттям спеціального правового режиму охоплено режими , мова про які йдеться в Законах України, і які пов'язані з надзвичайними ситуаціями різного характеру, зокрема «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 року, «Про правовий режим надзвичайного стану» від 28 грудня 2015 року.
Cлід звернути увагу на те, що А. В. Басов виділяє наступні ознаки обмежень, що застосовуються в умовах спеціального правового режиму.
По-перше, обмеження становлять собою певні юридичні та фактичні наслідки у вигляді «незручних» умов для здійснення правових інтересів відповідних суб'єктів (фізичних та юридичних осіб), права і свободи яких обмежуються за одночасного задоволення «правових інтересів» суб'єкта владних повноважень, що запровадив такі обмеження, або інтересів третьої сторони, яка зацікавлена в запровадженні таких обмежень [6].
B цьому аспекті слід зазначити, що обмеження прав людини – це звуження обсягу прав людини, а також чинники, що унеможливлюють або ускладнюють реалізацію особою прав та свобод [7, с. 5].
Осинська О. В. вважає, що обмеження прав і свобод людини – це законодавче звуження змісту та (або) обсягу прав і свобод людини [11, с. 10]. Так, у ст. 64 Основного Закону зазначається, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Але в умовах введення воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Вказані норми Конституції України відповідають нормам Загальної декларації прав людини, якою передбачено, що при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві [2]. Однак, у той же час слід зазначити, що закон передбачає цілу низку прав, обмежувати які, навіть у таких скрутних обставинах, забороняється. Bідповідно до ст. 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану не можуть бути обмежені наступні права і свободи, передбачені Основним законом: рівність конституційних прав і свобод та рівність перед законом; право на громадянство та на зміну громадянства; право на життя; право на повагу до гідності; право на свободу та особисту недоторканність; право надсилати індивідуальні чи колективні письмові звернення та на обґрунтовану відповідь на них; право на житло; на рівні права і обов’язки подружжя у шлюбі та сім’ї; рівність прав дітей незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним; право на судовий захист прав і свобод людини і громадянина; право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди; право знати свої права і обов’язки; гарантія, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи; право на правову допомогу; право не виконувати явно злочинні розпорядження чи накази;не можливість бути двічі притягненому до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення; презумпція невинуватості; гарантія того, що особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом [1].
З наведеного випливає друга ознака - обмеження завжди становлять собою зменшення «вільної» (тобто дозволеної нормами права) поведінки (дій).
По-третє, обмеження, що запроваджуються у зв'язку з виникненням спеціальних правових режимів, завжди мають установлені нормами права (законом) межі їх реалізації, зокрема:
По-четверте, правомірне обмеження в умовах виникнення надзвичайних ситуацій установлюється лише відповідним уповноваженим суб'єктом з дотриманням процедури, що визначена в нормативно-правових актах(законах).
По-п'яте, обмеження, що застосовується в умовах виникнення надзвичайних ситуацій, завжди пов'язане з розширенням компетенції органів державної влади, що відповідальні за ліквідацію негативних наслідків надзвичайної ситуації [6].
Oднак на практиці вказані обмеження мають дещо інший характер, ніж це задекларовано в нормативно-правових акта та доктрині. Зокрема, 23.03.2017 року, у зв’язку із загостренням ситуації в районі проведення антитерористичної операції (далі - АТО), підвищенням ризику проникнення диверсійно-розвідувальних груп, Антитерористичний центр при Службі безпеки України (далі - АТЦ) відповідно до Закону України «Про боротьбу з тероризмом» від 20.03.2003 року запровадив тимчасові обмеження на території Луганської та Донецької областей.
Так, було введено заходи безпеки, які передбачають:
Bказані обмеження стосуються усіх громадян України, крім військовослужбовців і співробітників правоохоронних органів у складі підрозділів, залучених до сил та засобів АТО.
Tакож в даному аспекті досить багато питань викликає і те, що
21 травня 2015 року Верховна Рада України прийняла постанову «Про відступ України від окремих зобов'язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські й політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод», тим самим визнавши протиправність та одночасно легітимізувавши дискримінаційні процедури обмеження права та свобод, запроваджених всупереч положень зазначених міжнародно-правових актів.
Висновки. Отже, підсумовуючи варто погодитися з варто погодитися з О. В. Скрипнюком, що обмеження прав і свобод людини - це передбачений Конституцією та законами України режим тимчасового загального або конкретно-індивідуального призупинення чи звуження обсягу визначених і гарантованих Основним Законом прав і свобод в інтересах забезпечення прав інших людей, а також забезпечення національної безпеки й оборони
України [12].
Oднак, разом з тим, законодавство України передбачає можливість обмеження прав і свобод громадян у період дії спеціального правового режиму лише в тій мірі, в якій це необхідно для забезпечення оборони країни і безпеки держави, і в тих межах, яких вимагає гострота стану. Tаким чином, прийняті у зв’язку з цим заходи з урахуванням міжнародно-правових норм не повинні спричинити яку-небудь дискримінацію окремих осіб чи груп населення винятково за ознакою статі, раси, національності, мови, походження, майнового і посадового положення, місця проживання, відношення до релігії, переконань, приналежності до громадських об’єднань, а також за іншими ознаками. Виникнення такої ситуації можливо пояснити мабуть тим, що в Україні був введений режим АТО, а не надзвичайний, чи воєнний стан.
Література
