Савчук О. О., Сидоренко Д. О. Правові засади охорони земель сільськогосподарського призначення // Міжнародний науковий журнал "Інтернаука". — 2018. — №20.
Юридичні науки
УДК 349.415
Савчук Олена Олександрівна
кандидат юридичних наук,
асистент кафедри екологічного права
Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого;
науковий співробітник
НДІ ПЗІР НАПрН України
Савчук Елена Александровна
кандидат юридических наук,
ассистент кафедры екологического права
Национальный юридический университет имени Ярослава Мудрого;
научный сотрудник
НИИ ПОИР НАПрН Украины
Savchuk Olena
PhD, Assistant of Department of Environmental Law
Yaroslav Mudryi National Law University;
Scientific Associate
Scientific and Research Institute of
Providing Legal Framework for the Innovative Development of
National Academy of Law Sciences of Ukraine
Сидоренко Дмитро Олександрович
студент
Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого
Сидоренко Дмитрий Александрович
студент
Национального юридического университета имени Ярослава Мудрого
Sydorenko Dmytro
Student of the
Yarosav Mudryi National Law University
ПРАВОВІ ЗАСАДИ ОХОРОНИ ЗЕМЕЛЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ
ПРАВОВЫЕ ОСНОВЫ ОХРАНЫ ЗЕМЕЛЬ СЕЛЬСКОХОЗЯЙСТВЕННОГО НАЗНАЧЕНИЯ
LEGAL FRAMEWORK FOR THE PROTECTION OF THE LAND OF AGRICULTURAL APPOINTMENTS
Анотація. В статті досліджені правові засади охорони земель, зокрема проаналізовані норми загального та спеціального законодавства, розкриті основні дієві заходи щодо збереження та підвищення родючості земельсільськогосподарського призначення, а також основних шляхах щодо вирішення проблем в зазначеній сфері правовідносин
Ключові слова: охорона земель, землі сільськогосподарського призначення, раціональне використання земель.
Аннотация. В статье исследованы правовые основы охраны земель, в частности проанализированы нормы общего и специального законодательства, раскрыты основные действенные меры по сохранению и повышению плодородия земель сельскохозяйственного назначения, а также отмечены основные способы решения проблем в указанной сфере правоотношений.
Ключевые слова: охрана земель, земли сельскохозяйственного назначения, рациональное использование земель.
Summary. The article examines the legal basis for land protection, in particular, analyzes the norms of general and special legislation, reveals the main effective measures to preserve and increase the fertility of agricultural lands, and also points out the main ways of solving problems in this area of legal relations.
Key words: protection of land, agricultural land, rational use of land.
На сьогодні, з урахуванням нераціонального використання земель сільськогосподарського призначення, втомучислі, безперервного екстенсивного ведення сільськогосподарського виробництва, надмірної сільськогосподарської освоєностіта розораності земель, шкідливого антропогенного впливу, проблема зберження належного та придатного для використання стану земельних ресурсів шляхом забезпечення їх правової охорони є досить актуальною.
Серед вчених, які досліджували питання охорони земель, в тому числі земель сільськогосподарського призначення, варто зазначити таких як: Кулинич П.Ф., Курило В.І., Лісова Т.В.. Оверковська Т.М., Погрібний О.О., Семчик В.І. та інші. Проте невирішеною залишається низка проблем, пов’язаних із особливостями здійсненням охорони сільськогосподарських угідь у правовому аспекті, що потребують дослідження та удосконалення.
Виходячи зі змісту ст. 14 Конституції України [1], ст. 1 Земельного Кодексу України [2], земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Це положення, в першу чергу, стосується земель сільськогосподарського призначення, шо підтверджується приписами ст. 23 Земельного кодексу України (далі – ЗКУ). Так, згідно зі ст. 23 ЗКУ, землі, придатні для потреб сільського господарства, повинні надаватися насамперед для сільськогосподарського використання. Для будівництва промислових підприємств, об’єктів житлово-комунального господарства, залізниць і автомобільних шляхів, ліній електропередачі та зв’язку, магістральних трубопроводів, а також для інших потреб, не пов’язаних з веденням сільськогосподарського виробництва, надаються переважно несільськогосподарські угіддя або сільськогосподарські угіддя гіршої якості [2].
Оскільки сільськогосподарська діяльність чи не найбільше з усіх видів господарської діяльності пов’язана з використанням земель та інших природних ресурсів, важливим для охорони земель сільськогосподарського призначення є закріплення загальних екологічних вимог при використанні природних ресурсів [8, с. 378].
Так, статею 40 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» до обов’язкових екологічних вимог при використанні природних ресурсів віднесені:
В ст. 162 Земельного Кодексу України законодавець закрыпив загальне поняття охорони земель. Так, охорона земель - це система правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського і лісогосподарського призначення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісогосподарського призначення, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення [2].
Охорона земель сільськогосподарського призначення згідно з ч.1 ст. 36 Закону України «Про охорону земель» забезпечується на основі реалізації комплексу заходів щодо збереження продуктивності сільськогосподарських угідь, підвищення їх екологічної стійкості та родючості ґрунтів, а також обмеження їх вилучення (викупу) для несільськогосподарських потреб. В ч. 2,3 ст. 36 зазначеного Закону законодавець звертає увагу на те, що зміна цільового призначення земель сільськогосподарського призначення допускається лише за умови обґрунтування доцільності такої зміни в порядку, визначеному законом, а у разі вилучення (викупу) земель сільськогосподарського призначення для несільськогосподарських потреб забезпечується пріоритет максимального збереження продуктивних земель [4].
Однією з необхіднихпроцедур збереження сільськогосподарського призначення є відтворення якісного стану земель та інших параметрів, наприклад, відтворення порушених земель. Так, ст. 166 Земельного кодексу України, ст. 52 Закону України «Про охорону земель» передбачено проведення рекультивації порушених земель – комплексу організаційних, технічних і біотехнологічних заходів, спрямованих на відновлення ґрунтового покриву, поліпшення стану та продуктивності порушених земель. Рекультивації підлягають всі землі, які зазнали змін у структурі рельєфу, ґрунтовому покриві, материнських породах та породах, що їх підстилають, які відбулися внаслідок проведення гірничодобувних, гідротехнічних, геологорозвідувальних, будівельних та інших робіт [2; 4].
У цих випадках до початку виконання вищевказаних робіт розробляються та затверджуються у встановленому порядку із обов’язковим залученням державних органів робочі проекти з рекультивації. Фінансування таких робіт відбувається за рахунок суб’єктів, які проводять гірничодобувні, геологорозвідувальні, будівельні та інші роботи. Разом з тим під час здійснення робіт по рекультивації земельна ділянка не використовується за безпосереднім цільовим призначенням і не приносить доходу (прибутку) її законному землекористувачу, а тому землекористувачі не зацікавлені у проведенні робіт з рекультивації [6, с. 61].
Статтею 111 Земельного кодексу України встановлено заборону на провадження окремих видів діяльності; встановлення умов додержання природоохоронних вимог або виконання визначених робіт [2]. Законна вимога компетентного державного органу до землекористувача щодо здійснення рекультивації належної землекористувачу земельної ділянки може розглядатися як різновид тимчасового обмеження у використанні земельної ділянки або встановлення умов виконання визначених робіт [6, с. 61].
Главою 28 Земельного кодексу України передбачено ще один спосіб охорони земель, а саме їх консервація. Консервації підлягають деградовані і малопродуктивні землі, господарське використання яких є екологічно небезпечним та економічно неефективним. Консервації підлягають також техногенно забруднені земельні ділянки, на яких неможливо одержати екологічно чисту продукцію, а перебування людей на цих земельних ділянках є небезпечним для їх здоров’я. Консервація земель здійснюється шляхом припинення їх господарського використання на визначений термін та залуження або заліснення [2].
Як слушно зауважує Лисанець О.С., оскільки розпайовуванню підлягали,зокрема, малопродуктивні та деградовані землі, на сьогодні залишається невирішеною проблема з організації консервації цих земель. На думку науковця, перш ніж «нарізати» паї, ці землі слід було законсервувати шляхом залуження або заліснення. Оскільки ці землі сьогодні розпайовані та перебувають у власності, виправляти це становище державі важко, бо в разі вилучення паїв з боку держави, їх власникам треба компенсувати втрати [7, с. 8].
У своїй науковій праці Гоштинар С.Л. звертає увагу, що охорона земель сільськогосподарського призначення також здійснюєтьсяшляхом стимулювання природоохоронних технологій виробництва і компенсаційних виплат власникам землі землекористувачам в тому числі орендарям. Необхідність застосування природоохоронних технологій для підвищення ефективності охорони навколишнього середовища і земель сільськогосподарського призначення відіграє надзвичайно важливу роль Чинне законодавство вимагає від потенційних забруднювачів земель сільськогосподарського призначення впроваджувати у виробництво ефективні природоохоронні технології. Безумовно це позитивно впливає на зниження рівня промислового забруднення земель сільськогосподарського призначення [5, с. 198].
Отже, на сьогодні в земельному законодавстві закріпленозначну кількість норм, якимипередбачені як обов'язкові, так і заохочувальні заходи щодо раціонального використання та охорони земель, в тому числі і земель сільськогогосподарського призначення. Втім, заохочувальні заходи не можуть мати пріоритет щодо обов'язкових, а тому законодавцем слід визначити конкретні критерії щодо стану земель, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть забов'язати, зокрема, в судовому порядку здійснити заходи щодо охорони земель.
Література
